1.8. Зовнішньоекономічна політика України та проблеми її інтеграції у світове господарство

 

Сучасне світове господарство – це розгалужена складна мегаекономічна система, цілісність якої забезпечується розвинутим міжнародним поділом і кооперацією праці, взаємодією інтенсивності міжнародних ринків, валютно-фінансовими і кредитними відносинами.

Процес залучення України у світогосподарський простір є тривалим і складним. Він залежить від багатьох внутрішніх та зовнішніх чинників. До внутрішніх чинників можна віднести геополітичні особливості країни, стан національної економіки, безпосередньо пов’я-заний з ефективністю економічної політики, її відповідністю завданням ринкової трансформації і структурної перебудови; податкову, валютно-фінансову політику держави, конкурентоспроможність вітчизняної продукції і відповідність її міжнародним стандартам; ефективність системи і структури управління зовнішньоекономічною діяльністю.

До зовнішніх чинників, що впливають на ступінь інтеграції України в світове господарство, належать процеси поглиблення світового і регіонального поділу праці, зовнішньоекономічна політика потенційних і реальних партнерів з експорту й імпорту, кон’юнктура світових та регіональних ринків і тенденції їх розвитку.

За таких умов одним із головних завдань зовнішньоекономічної політики України є розробка алгоритму оптимальної взаємодії національної економіки за світовим господарством, що сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме поєднання внутрішньої та зовнішньої політики.

Виходячи з сказаного, зовнішньоекономічна політика нашої держави на сучасному етапі має зводитись до п’яти пріоритетних напрямів, які вже започатковані, але ще не вирішені:

- вступ до Світової організації торгівлі (СОТ) та спрямування на європейську інтеграцію;

- запровадження нових механізмів державної підтримки експорту;

- реалізація потенціалу торговельно-економічного співробіт­ництва з Росією та іншими державами-учасницями СНД на умовах рівноправного партнерства і взаємної вигоди;

- захист інтересів вітчизняних товаровиробників;

- поглиблення співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями.

Кожен із вказаних напрямів має свої особливості, які слід більш детально розкрити.

Характерною рисою сучасного світового соціально-економіч-ного й політичного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. Така ситуація змушує Україну шукати шляхи активного входження в міжнародну торговельну систему.

І коли експорт є одним з найважливіших важелів розвитку окремих галузей національної економіки, стає неможливо діяти в системі міжнародної торгівлі, не маючи повноправного членства у Світовій організації торгівлі.

Членство України в СОТ забезпечуватиме:

- зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу ук-раїнських товарів практично на всі найважливіші товарні ринки розвинутих країн світу і відповідно збільшення валютних надходжень від експорту вітчизняної продукції;

- отримання режиму найбільшого сприяння у торговельному просторі всіх країн-членів СОТ;

- збільшення інвестицій в економіку України;

- створення системи захисту національного товаровиробника, яка відповідає загальновизнаним правилам системи СОТ.

Отже, повноправне членство в СОТ дасть змогу Україні кардинально вирішити проблему застосування дискримінаційних антидем­пінгових торговельно-обмежувальних заходів щодо Українських товарів, стане потужним інструментом захисту національних виробників від недобросовісного імпорту.

І одна з найголовніших причин вступу України до СОТ – це те, що унаслідок вступу до ЄС країн СЕФТА, Балтії зменшаться обсяги українського експорту товарів (металопродукції та мінеральних продук­тів) до цих країн на 50–80 % або на 4 млрд дол. CША. Це фактично означатиме закриття Центрально- та Східноєвропейського ринку для вітчиз-няної металопродукції.

Вирішуючи питання щодо темпів приєднання України до сис-теми СОТ, ми також повинні пам’ятати, що наш основний торговельно-економічний партнер – Росія, а також інші країни СНД перебувають на шляху до вступу у СОТ. Якщо Росія і Україна будуть розвивати торгівлю в міжнародно-правових рамках СОТ, виграватимуть обидві сторони.

За найоптимістичнішими прогнозами, Україна зможе стати членом СОТ в 2008 році, оскільки вирішення конкретних проблем галь-мується, в першу чергу, із-за відсутності виконавчої дисципліни відповідних міністерств і відомств України у складі Міжвідомчої комісії, відсутності досвідчених, кваліфікованих спеціалістів, відповідальних за виконання завдань, пов’язаних зі вступом у СОТ, їх постійною плинністю.

Входження України в міжнародну торговельну систему, економічне співробітництво з Європейським Союзом і подальша інтеграція в Європейський Союз основне – геополітичне завдання нашої держави.

На Україну як республіку колишнього Радянського Союзу цілком поширювалися положення Угоди про торгівлю і співробітництво між ЄС і СРСР, підписаної у грудні 1989 р., термін дії якої становив 10 років.

Після розпаду СРСР цю Угоду було трансформовано у двосторонні угоди на основі обміну відповідними листами, а в 1994 р. Україна і ЄС підписали Угоду про партнерство і співробітництво, яка набрала сили 1.03.1998 р. Угода визначає 28 сфер, у яких ЄС та Україна будуть співпрацювати. Сторони також зобов’язалися забезпечити свободу транзиту через свою територію товарів, що надходять із митної території іншої сторони. Передбачалося скасування кількісних обмежень імпорту з ЄС в Україну та з України в ЄС. Угода про парт-нерство та співробітництво доповнюється іншими угодами.

Пріоритети, принципи та основи економічного співробітницт­ва України з ЄС сформульовані у відповідних актах Президента Укра­їни, уряду та Верховної Ради України. Так, у 1993 р. Верховна Рада ухвалила постанову “Про основні напрями зовнішньої політики України”, де вказано, що “перспективною метою зовнішньої політики є членство України у Європейських співтовариствах”. В Указі Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС” (1998 р.) сформулювалися основні напрями співпраці України з ЄС. Курс на розвиток інтеграції з ЄС було визначено як пріоритетний для України і в посланні Президента України до Верховної Ради “Стратегія економіч-ної та соціальної політики на 2000-2004 рр.”, а також у Посланні Президента України до Верховної Ради ”Європейський вибір. Концептуаль-ні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 рр.”, в Програмі діяльності уряду на 2005 рік, в Плані дій – “Україна–ЄС”, затвердженого між Україною і Радою Європи 21.02.05 р. в Брюсселі, в “Дорожній карті”, яка передбачає першочергові заходи, спрямовані на виконання зазначених в Плані дій пріоритетів.

Центральне місце в загальній інституційно-правовій системі економічної співпраці України і ЄС належить Угоді про партнерство та співробітництво. Головні дії уряду, спрямовані на вирішення ключових завдань щодо Європейської інтеграції:

- ухвалити оновлену Національну стратегію Європейської інтеграції України;

- створити засадничу базу для набуття Україною повно прав-ного членства в ЄС та сформувати в суспільстві стійку проєвропейську більшість;

- активізувати роботу з виконання положень Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС;

- реалізувати заходи у рамках Плану дій “Україна–ЄС”;

- адаптувати у взаємодії з Верховною Радою законодавство України до законодавства ЄС;

- домогтися визнання ЄС за Україною статусу країни з ринковою економікою;

- розпочати з ЄС роботу з метою створення зони вільної тор­гівлі;

- затвердити до кінця розпочатого року переговорний процес з країнами-членами СОТ та забезпечити вступ України до СОТ;

Нові індустріальні країни, такі як Південна Корея та Чилі, запроваджуючи експортноорієнтовану стратегію розвитку, довели можливість економічного зростання завдяки глобалізації. Дослідження, проведене Світовим банком, засвідчило наявність тісного зв’язку між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням. Тому дивер-сифікація зовнішньоекономічних зв’язків є для України одним з най-актуальніших завдань.

Практично всі країни залежать від міжнародної торгівлі, але для різних країн, з огляду на їхні ресурсозабезпеченість та місткість внутрішнього ринку, така залежність є неоднаковою.

За методикою Світового банку вона визначається як відношення вартості експорту товарів і послуг (згідно з записами на національних рахунках) до ВВП (у ринкових цінах). Питома вага експорту у ВВП розвинутих країн коливається від 10 до 70 % (у США – 12,1 %, Канаді – 40 %). За даними Світового банку в Україні цей показник у 1998 році становив 39,8 %.

Частка торговельного обороту держави у ВВП дає уявлення про те, наскільки економіка країни опосередковується зовнішньоекономічними зв’язками. Питома вага зовнішньої торгівлі у ВВП країн світу коливається від 17 % (Японія) до 356 % (Сінгапур). В Україні в 2001 р. обсяги експорту перевищували 55 % від ВВП, а близько 40 % у структурі імпорту припадало на енергоносії.

Входження України в світову економіку виявилося болісним. І ситуація складається поки що не користь України, бо, на відміну від країн Центральної Європи, наша країна залишається експортером переважно сировини і напівфабрикатів.

У 1999 році вперше за історію складання платіжного балансу в Україні зафіксовано позитивне сальдо торгівлі товарами і послугами в розмірі 1 млрд дол. США (до цього протягом п’яти років дефіцит торговельного балансу становив близько 3 % ВВП).

Однак поліпшення стану торговельного балансу в 1999 році відбувалося на тлі різкого скорочення обсягів зовнішньої торгівлі товарами (найнижчий показник за останні п’ять років). Сукупний річний зовнішньоторговельний оборот (з урахуванням неформальної торгівлі) зменшився в 1999 р. порівняно з 1998 р. на 4,6 млрд дол. США або на 15,3 % і становив 25,4 млрд дол. США.

У 2001 році обсяги експорту зросли на 9,7 % проти поперед­нього року, імпорту – на 13,5 % (табл. 2.12). У 2002 році обсяги експор-ту зросли на 10,3 %, а імпорту – на 9,4 %. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами становило 2,9 млрд. дол. США, у тому числі товарами 489,6 млн дол. (у 2000 році – 616,5 млн дол.). Аби з’ясувати наше місце в міжнародній торгівлі, слід звернутися до показ­ника обсягу експорту на душу населення. Порівняно з промисловими країнами, а також з деякими постсоціалістичними країнами, Україна має дуже низький відповідний показник.

У 1999 році цей показник становив 233 дол. США, тоді як у США – 6223 дол., Франції – 4849 дол., Чехії – 2612 дол., Польщі – 690 дол. США. А із країн СНД тільки в Молдові він був нижчим за Україну – 192 дол. США.

У таблиці 2.12 наведені показники обсягів експорту, імпорту товарів і послуг та зовнішньоторговельного обороту .

Що стосується структури зовнішньої торгівлі, то провідні позиції в українському експорті належать металопродукції (40,9 % експорту), мінеральним продуктам і хімії (22,4 %), тоді як на продукцію машинобудування припадає лише 8,3 %. (табл. 2.13).

Таблиця 2.12 – Зовнішня торгівля України товарами і послугами (млрд дол. США / %)

 

Таблиця 2.13 – Товарна структура зовнішньої торгівлі у 2005 році (млн дол. США)

Таблиця 2.14 – Зовнішня торгівля товарами по країнах (млн дол. США)

 

 

У таблиці 2.14 представлена зовнішня торгівля товарами по країнах.

Протягом останніх років (крім останнього) спостерігалися позитивні зміни у географічній структурі зовнішньої торгівлі. Відбувається її переорієнтація на ринки країн далекого зарубіжжя. Водночас за останні два роки триває процес скорочення обсягів торгівлі з країнами Євросоюзу (з 32,94 до 26,25 %). Найбільшими торговельними партнерами України серед країн-членів ЄС є Німеччина, Польща, Італія та Чеська Республіка.

Також з цієї таблиці видно, що найбільші обсяги торгівлі здійс-нюються з Російською Федерацією, причому імпорт набагато перевищує експорт. За прогнозними оцінками в найближчі роки принципових змін у географічній структурі зовнішньої торгівлі не відбудеться. Стратегічним напрямом зовнішньої торгівлі України має стати поглиб-лення торговельних відносин з країнами ЄС, де визначальним завданням є нарощування обсягів реалізації готових виробів та високотехнологічної продукції.

Ринки Близького Сходу, Африки та окремих країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону є найперспективнішими для збуту української продукції машинобудівного комплексу та металопрокату, надання науково-технічних і будівельних послуг.

Економічний аналіз стану експортної спеціалізації країни дає підстави для двох принципово важливих висновків – високий відсоток у структурі експорту продукції металургії, агропромислового комплек-су та харчової промисловості свідчить про технічну відсталість українсь-кої індустрії, недостатній розвиток наукомістких виробництв, другий – порівняно низький рівень фактично здійснюваного експорту переважної кількості видів промислової продукції, спричинений насамперед їхньою неконкурентоспроможністю на світовому ринку.

Конкурентоспроможність продукції вітчизняної промисловості в міжнародному масштабі зумовлюється здатністю до інноваційного розвитку та використання новітньої техніки та технології. Витрати на науково-дослідні роботи справляють значний вплив на товарну структуру експорту і тому для України, яка ще має науково-технічний і промисловий потенціал, потрібно розробити експортозорієнтовану мо-дель технічного й економічного розвитку вітчизняної індустрії. У зв’язку з цим Кабінет Міністрів розробив Програму щодо впровадження нових механізмів державної підтримки розвитку експорту, яка передбачає її виконання в II етапи: I етап – 2002 рік; II етап – 2003–2007 рр. Так, як і було передбачено програмою, уряд в 2002 році спрямував усі зусилля на освоєння нових перспективних ринків в Азії, Південній Америці, Африці, сприяв у встановленні мораторію на прийняття законів з питань надання податкових пільг у разі ввезення товарів (робіт, послуг) на митну територію України, запровадив сучасні, визнані СОТ, фінансово-кредитні механізми зовнішньої торгівлі тощо.

На другому етапі Уряд передбачає такі кроки:

- освоєння нових технологій;

- запровадження і реалізація заходів, спрямованих на створення перспективних конкурентоспроможних виробництв високотехнологічної продукції;

- впровадження ноу-хау та інвестицій шляхом створення в інших державах спільних підприємств, міжнародної виробничої коопе­рації, продажу ліцензій та контрактного обслуговування високотехнологічної продукції;

- вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення суб’єк-тів зовнішньоекономічної діяльності, створення організаційно-право-вих засад застосування електронних документів з електронним цифровим підписом з метою просування конкурентоспроможної вітчиз­няної продукції на світові ринки;

- використання переваг України як транзитної держави.

За сукупністю геополітичних факторів відносини України з СНД можна згрупувати таким чином:

- відносини з Росією, яка домінує на теренах СНД, та у відносинах з Україною;

- відносини з іншими членами Європейського економічного співтовариства (ЄАЕС);

- відносини з групою ГУАМ, яка в цьому складі сформувалась у квітні 1999 року у Вашингтоні під час відзначення 50-річчя НАТО.

Дещо осібно розвиваються відносини з Вірменією, яка в багатьох вимірах дотримується позиції членів Митного союзу та Туркменістаном, який дедалі активніше ігнорує співробітництво в межах СНД. (Митний союз – РФ, Білорусь, Казахстан, Таджикистан).

У сучасних умовах економічна складова відносин “Україна-СНД” фактично зводиться до взаємин двох країн. Це підтверджують і показники експорту та імпорту товарів України, наведені в таблиці 2.14.

Дисбаланс зовнішньої торгівлі України з Російською Федерацією має суто об’єктивний характер а з огляду на неспроможність України в короткий період відмовитися від нинішньої моделі взаємних економічних відносин та провести докорінну реструктуризацію економіки з ліквідацією її енерго- та матеріаломісткості, є підстави прог-нозувати збереження такого стану ще на довгий час.

Хронічне пасивне сальдо зовнішньої торгівлі створює специфічну рису взаємних зв’язків – прогресуюче зростання боргу України перед російським партнером. Лише в 1998-2001 рр. дисбаланс торгівлі товарами на користь Російської Федерації склав 11,8 млрд дол., що майже в 3,4 рази перевищувало обсяг Українського експорту до Росії у 2001 році. Склалася своєрідна схема перекачування до Росії валютних коштів, які Україна отримує з інших джерел.

Одна з причин – те, що наш партнер активно застосовував практику обмежувальних заходів щодо українських товарів. Близько 0,5 млрд. дол. – така ціна обмежувальних заходів щодо українських товарів, які експортуються до Росії.

Серйозними залишаються митні проблеми у відносинах двох країн, слабкою є виробнича кооперація, особливо зважаючи на те, що деякі з проектів, зокрема такі як виробництво літаків – АН-70, АН-140, ТУ-334 та інших – могли б стати справді інтелектуальним та технологічним проривом наших держав у світ.

Одна з головних проблем, яка мала вирішитися в 2002 році – це підписання нового проекту Угоди про вільну торгівлю. Чинний на сьогодні документ, прийнятий ще в 1993 році, не тільки не відповідає сьогоднішнім реаліям, він просто не діє.

Ключові дії уряду щодо відносин з РФ та іншими країнами СНД у 2006 році наступні:

- встановити регуляційний та активний діалог на рівні урядів;

- визначити перелік актуальних питань та проектів двостороннього співробітництва на 2007 рік;

- забезпечити функціонування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень;

- активізувати роботу з реалізації програми довгострокового економічного та науково-технічного співробітництва;

- налагодити взаємовигідне співробітництво в енергетичному векторі;

- розширити міжрегіональне та транскордонне співробітництво;

- укласти угоди про вільну торгівлю як на двосторонньому рів-ні, так і в рамках регіональних об’єднань;

- визначити ступінь співробітництва України в рамках ЄЕП;

- оптимізувати участь України в СНД з урахуванням пріоритетів зовнішньої політики;

- активізувати співробітництво в усіх сферах у рамках об’єд-нання ГУАМ;

- активізувати переговорний процес з питань договірного оформлення державного кордону по всьому його периметру;

- визначити пріоритети транскордонного співробітництва з новими країнами-членами ЄС, реалізувати спільні проекти за рахунок програм технічної допомоги ЄС;

- активізувати участь України у врегулюванні “заморожених” конфліктів у Придністров’ї та на Південному Кавказі.

Уряд активізує роботу щодо захисту інтересів вітчизняних товаровиробників на внутрішньому та зовнішньому ринках, збереження та посилення їх позицій на традиційних і найбільш привабливих ринках збуту української продукції, у тому числі шляхом забезпечення визначення ринкового статусу економіки України компетентними органами ЄС, США та інших країн.

Головні напрямки дій уряду в виконанні цих завдань:

– підтримка вітчизняних підприємств у відстоюванні ними своїх інтересів при проведенні антидемпінгових спеціальних та антисубсидійних розслідувань імпорту товарів походженням з України;

– активізація роботи із залученням вітчизняних підприємств щодо визначення ринкового статусу економіки України компетентними органами ЄС, США та інших країн;

– широке використання відповідно до ГАТТ/СОТ механізмів антидемпінгового законодавства та митно-тарифного регулювання з метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробників на внутрішньому ринку;

– надання методичної і консультативної допомоги вітчизняним товаровиробникам;

У червні 1992 ВР України ухвалила закон “Про вступ України до МВФ, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та багато-стороннього агентства з гарантій інвестицій”. А 3 вересня 1992 р. Ук-раїна стала членом МВФ (МВФ на той час було 47 років).

Ресурси МВФ формуються шляхом внесків держав-членів. Кожна держава має квоту (внесок), від розміру якої залежить кількість голосів країни у Фонді. Квота України в даний час становить 1372 млн спеціальних прав запозичення (СПЗ) і займає в списку країн-членів МВФ передостаннє, 31 місце, до цього показника спричинили дуже слабка її участь у міжнародній торгівлі та відсутність золотовалютних резервів.

Україна почала користуватися кредитами МВФ в 1994 році у значних розмірах і перебуває у великій “борговій ямі”, оскільки її борг значно перевищує її квоту, правда в 2000 році ситуація трохи поліпшилася і борг України зараз становить 1,59 млрд СПЗ.

В Україні склалися різні підходи в оцінці діяльності МВФ та співробітництв з ним: від позитивної оцінки, яка переважає, до вимог припинити членство у Фонді.

Позитивний підхід базується на врахуванні сучасних реалій системи світових господарських відносин, на визнанні того факту, що без дотримання загальноприйнятих “правил гри”, закріплених, зокрема, у статуті МВФ, практично неможливо розвивати зовнішньоекономічну сферу країни, реалізувати переваги участі в міжнародному поділі праці. Негативний підхід спирається в основному на критичну оцінку кредитної діяльності МВФ, а точніше – жорсткої обумовленості надання державам-членам кредитів та позик, втручання в розробку та реалізацію національних економічних програм.

Статут МВФ передбачає право держав-членів у будь-який час припинити своє членство у Фонді.

Уряд будуватиме подальші відносини з міжнародними фінансовими організаціями виходячи з національних інтересів України з метою переважного залучення фінансових ресурсів цих організацій для підтримки впровадження інноваційної моделі розвиту української економіки, а також забезпечення макроекономічної стабільності та збалансованості бюджету.

Ключові завдання Уряду щодо співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями:

- переорієнтація напрямів залучення коштів МВФ на користь здійснення інвестицій у розвиток високотехнологічних виробництв та галузей, які передбачатимуть залучення передових технологій та кращого управлінського досвіду;

- залучення коштів МФО для розв’язання найгостріших со-ціальних проблем та подолання бідності в Україні з урахуванням обмеження зростання державного зовнішнього боргу;

- залучення коштів МФО для підтримки макроекономічної стабільності та збалансованості бюджету;

- диверсифікація джерел залучення ресурсів МФО.

Головні дії Уряду спрямовані на виконання ключових зав­дань (2006–2007 рр.):

- запровадження стратегічного підходу до співробітництва з МФО шляхом розробки та реалізації стратегії співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями на період 2006–2007 рр.;

- визначення пакета проектів для можливої реалізації за підтримки МФО на основі пріоритетних напрямів розвитку української економіки та забезпечення ініціювання підготовки цих проектів з української сторони;

- проведення постійної роботи, спрямованої на залучення стратегічних інвесторів з метою спільного фінансування проектів, що підтримуються МФО в Україні;

- завершення оформлення членства України в міжнародній асоціації розвитку;

- розширення співробітництва з МФО, в яких оформлено членство України (Чорноморський банк торгівлі та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороннє агентство гарантування інвестицій, Міжнародна асоціація розвитку);

- удосконалення системи управління портфелем проектів України МФО;

- поступовий перехід до відносин з МВФ на новій основі, переважне використання консультативної допомоги та політичної підтримки з боку МВФ.

Очікувані результати цих кроків уряду:

- зміщення акцентів у співробітництві з МВФ у напрямі підтримки проектів у високотехнологічних галузях економіки;

- підвищення економічного і соціального ефекту від використання коштів МВФ;

- збільшення інвестицій в економіку України.

Важливим напрямком інтеграції України у систему світового господарства має стати прискорена інформатизація економіки та зовнішніх економічних зв’язків України на різних ієрархічних рівнях. Цьому сприятимуть такі заходи:

- створення комплексної інформаційної системи в сфері зов­нішньої економічної діяльності та державного моніторингу здійснення експортно-імпортних операцій;

- створення єдиної інформаційної бази даних тендерів, що проводяться в інших країнах, розробка заходів, щодо державної інфор­маційної підтримки вітчизняних підприємств, що беруть участь у міжнародних тендерах;

- впровадження у практику господарської діяльності міжнародних стандартів бухгалтерського і статистичного обліку;

- заохочення підключення суб’єктів зовнішньої економічної діяльності до міжнародних інформаційних мереж.